ПРАВДА ПРО СТАН УКРАЇНСЬКОЇ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ГАЛУЗІ

На цьому ресурсі ви побачите не тільки професійний огляд преси, правдиве інформування про лікарські засоби, а й реальні дії ФармРади у боротьбі за права фармацевтів та права споживачів: документи, запити до влади, проекти законів; акції, заходи, конференції. Реальні люди, що не пошкодували життя для цієї боротьби.
Ми відкриті для спілкування: ви завжди можете звернутися до нас і поспілкуватися наживо.
------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
© Остерігайтесь інформаційних підробок.
БУДЬТЕ ОБЕРЕЖНІ! Не станьте жертвами шахраїв! Вимагайте документацію, перевіряйте репутацію!

пʼятниця, 7 липня 2017 р.

Погляд. Де взяти кошти на реформування медицини? – радник в.о. міністра

«На всі ці мільйони депутатських зауважень та пілотні проекти вже немає часу. Україна – серед десяти країн світу, які вимирають найшвидше. Говорити сьогодні про начебто “геноцид пенсіонерів” через медичну реформу – це дуже велика підлість», – радник в.о. міністра охорони здоров’я Юрій Джигир.

У 2017 році. Україна планує витратити  на охорону здоров’я 93 млрд.грн. з бюджетів усіх рівнів, каже радник в.о.міністра охорони здоров’я Юрій Джигир. Іще приблизно стільки ж українці загалом доплатять з власної кишені, якщо захворіють самі чи їхні рідні. Загальна сума, таким чином, сягне 180 млрд.грн..

– Хоча треба пам’ятати, що і перші 93 мільярда – гроші з нашої кишені. Просто залучені до бюджету шляхом сплати податків, акцизів та інших обов’язкових платежів. «Немає ніяких «державних грошей», є лише гроші платників податків», – це ще Маргарет Тетчер сказала.
180 мільярдів – небагато, але й не мало. Для того, щоб запустити реформу – достатньо. Щоб на медицину виділялося більше коштів, потрібне зростання економіки загалом та реальна боротьба з корупцією. Інакше ні про яке збільшення фінансування у рази мова йти не може. Грошей просто ніде  взяти.

– Насправді, починаючи з 2001 року, видатки на медицину в Україні збільшуються з року в рік. І що? Чи побачили ми якісь значні покращення у галузі? Чи задоволені пацієнти якістю і доступністю лікування? Здається, навпаки. Тому просто збільшенням фінансування проблему вирішити не вдасться. Потрібна інша логіка розподілу коштів, яку й намагаємося запровадити.
Цей принцип – «гроші йдуть за пацієнтом» – міняє всю систему стимулів для лікарів. А в підсумку – веде до оздоровлення системи охорони здоров’я. Процес не швидкий, потрібно буде кілька років, щоб зміни відбулися на всіх ланках, а тому починати треба зараз. Часу на зволікання вже просто немає.

Один – за всіх і всі – за одного

Кожен українець зі своєї кишені щороку перераховує на охорону здоров’я 4000 гривень – у вигляді податків.  Якби в Україні працювало  медичне страхування, це виглядало б так: конкретну суму на рік все одно платить кожен. Усі гроші акумулюються, і коли настає страховий випадок – важка хвороба, аварія, нещасний випадок – постраждалий отримує кошти на лікування. На те, що дійсно потрібно. У нас поки що медичного страхування немає, тому за основу береться сума у 4000 грн.. За лікування, відтак, доведеться доплачувати, але за чітко і наперед визначеними тарифами. В будь-якому разі, воно не лягає на пацієнта чи на його рідних непосильним ярмом. Адже ніде в світі пересічний громадянин, навіть якщо він належить до середнього класу, не здатен за власні кошти лікуватися від онкології чи вести нормальне життя при орфанному захворюванні (орфанні – рідкісні захворювання – авт.). Що маємо зараз? Платимо 4000 грн., однак гроші розпорошуються через нецільове використання: йдуть на утримання пустих лікарень у районах, зарплати персоналу при роздутих штатах, ремонти у приміщеннях без заміни діагностичної апаратури та інші речі, які точно не впливають на якість лікування. В результаті, коли людина потребує госпіталізації чи операції, її рідні повинні знову витягати гроші з кишені – і багато більші суми. Це – фінансова катастрофа для більшості родин.

– Говорити сьогодні про «геноцид бабушок» через пропоновану медреформу – це велика підлість. Нам закидають, що, за Конституцією, медицина в Україні безкоштовна. І що пенсіонери не зможуть лікуватися, якщо буде введено хоч якусь співоплату. Грандіозна маніпуляція! «Бабушки» і сьогодні не можуть лікуватися, якщо в них немає забезпечених дітей. І то відносно: якщо діагностують онкологію у начальника відділу крупного столичного банку чи в когось із членів його родини, то така небідна людина змушена буде продати все цінне майно, візьме кредити, за які розплачуватиметься ще 20 років – і не факт, що зможе врятувати близьку людину.
Противники запропонованого варіанту реформи кажуть: потрібен новий податок на охорону здоров’я. Але ми – проти: це стане додатковим навантаженням на людей, на інвестиції та вплине на загальний бізнес-клімат у країні. Поки що будемо оперувати тим, що є.

Оператором коштів має стати Національна служба здоров’я України. Такі оператори є в усіх розвинених країнах. Оперативне керування НСЗУ здійснюватиме Міністерство охорони здоров’я, а стратегічне – Кабмін. Команду змін у МОЗ звинувачують у тому, що ми намагаємося централізувати медицину, попри те, що в Україні відбувається децентралізація. Це не так – НСЗУ лише консолідуватиме кошти. Потім вони повернуться назад, в кожен регіон і в кожну лікарню.



– Медицина працює з ризиками. Можна знати заздалегідь, скільки першачків наступного року піде у школу. Але не можна здогадатися наперед, скільки ДТП трапиться в тому чи іншому районі, скільки людей захворіє. Щоб медична статистика була дійсно адекватною, потрібні мільйонні значення. Вираховувати щось на 1000 – 10000 населення і робити на цій основі загальні підсумки чи рекомендації найчастіше немає сенсу. А середня величина міста в Україні – 60-70 тисяч осіб. При розрахунку ж на 42 мільйони медична статистика працює майже без похибок. Тому консолідація даних і коштів потрібна. Однак розподілятимуться вони зовсім інакше, ніж зараз.
Сьогодні бюджетні видатки на медичну галузь залежать від того, скільки людей проживає в тому чи іншому регіоні. Наприклад, обласний центр завжди отримає більше, ніж райцентр Баришівка. Але коли «гроші йтимуть за пацієнтом», всі виглядатиме інакше. Якщо в Баришівці лікарня працюватиме краще, ніж в сусідньому райцентрі, і тут лікуватиметься більше людей, то й фінансуватиметься медзаклад більше. Платити за ефективність – це нормально. Ненормально – утримувати лікарні-примари. Такі є в райцентрах. Їх не закривають лише з політичних міркувань.

– Хірург однієї з таких лікарень сказав мені під час приватної розмови: «Мабуть, через цю реформу я лишуся без роботи. Але зробіть її. Я зараз оперую максимум раз на місяць або рідше. То знаєте, під час найпростішої операції у мене вже тремтять руки. Добре, що нічого складного давно не траплялося». Насправді реформи, які нині переживає Україна – не складні. Багато інших країн успішно здолали цей шлях. Але й не банальні. Шкода, що, замість роз’яснювати це, медіа часто спекулюють на темі у стилі «шаріковщини»: всім все безкоштовно, «все забрати – і на всіх поділити». Не треба брехати собі: наша економіка «не потягне» цього. В результаті у суспільстві сприйняття реформ усе ще на стадії психологічного заперечення. А мало б уже із фази злості і несприйняття перейти хоча б на стадію торгів: що ми отримаємо, якщо ви зробите так і так?

“Україна – глобальний лідер з уникної смертності”

Уникна смертність – це смертність серед тих, кого можна було б урятувати. Зараз Україна – беззаперечний лідер за цим показником у світі. Погане лідерство. Однак наочно демонструє і доступність, і якість невідкладної допомоги та подальшого лікування. Показує і швидкість прибуття до постраждалого, і наявність сучасного обладнання, і вчасна діагностика, і рівень підготовки медиків, і медичні протоколи та засоби терапії, які застосовують.

– Стосовно реформи народні обранці часто згадують відомий медичний принцип: “Не нашкодь”. Але давайте дивитися правді в очі: більше нашкодити уже неможливо. Ситуація не складна – вона апокаліптична і стає гіршою щодня. Кожне відкладене на потім ухвалення небхідних для медреформи законів – це десятки життів українців. Україна зараз на другому місці серед 10 країн, які вимирають найшвидше. Афганістан, Лєсото, Конго, Сомалі – вони всі після нас. Це – офіційна інформація, побудована на основі даних міністерств охорони здоров’я країн. Уявляєте рівень? І це при тому, що в Сьєра-Ліоне, наприклад, найбільше вмирають від… пневмонії.У них просто не вистачає антибіотиків та медпрацівників, які можуть зробити елементарну ін’єкцію. В Україні все це є. Але ми умудрилися “перемогти” у цій номінації. Тому на кілотонни зауважень, які депутати видають чи не до кожної коми, на пілотні проекти у нас уже просто немає часу.
Нагадаємо, майже 900 правок подали депутати до законопроекту №6327 «Про державні фінансові гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів». Про це повідомляєтьс яна офіційному сайті Міністерства охорони здоров’я України.

– Цифра 886 не повинна лякати, адже це кількість змін в тексті, а не кількість принципово нових ідей. Останніх буде не так багато, але по них повинна відбутися чесна розмова, – наголосив заступник міністра охорони здоров’я Павло Ковтонюк.

Переважна більшість правок стосуються обсягів покриття медичних послуг за рахунок державного бюджету, діяльності Національної служби здоров’я, умов для розвитку приватного медичного страхування та ін..

Законопроект мають розглянути у Верховній Раді у другому читанні до закінчення поточної сесії.

Довідка.

Орфанні захворювання – рідкісні вроджені або набуті захворювання, які характеризуються тяжким, хронічним перебігом, прогресуючим перебігом, супроводжуються формуванням дегенеративних змін в організмі, зниженням якості та скороченням тривалості життя хворих і навіть становлять загрозу для їх життя.

https://tribuna.pl.ua/

Немає коментарів: