ПРАВДА ПРО СТАН УКРАЇНСЬКОЇ ФАРМАЦЕВТИЧНОЇ ГАЛУЗІ

На цьому ресурсі ви побачите не тільки професійний огляд преси, правдиве інформування про лікарські засоби, а й реальні дії ФармРади у боротьбі за права фармацевтів та права споживачів: документи, запити до влади, проекти законів; акції, заходи, конференції. Реальні люди, що не пошкодували життя для цієї боротьби.
Ми відкриті для спілкування: ви завжди можете звернутися до нас і поспілкуватися наживо.
------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------
© Остерігайтесь інформаційних підробок.
БУДЬТЕ ОБЕРЕЖНІ! Не станьте жертвами шахраїв! Вимагайте документацію, перевіряйте репутацію!

вівторок, 5 липня 2016 р.

Інвестиційна пауза: чому іноземці не поспішають вкладати гроші в українську фармацевтику

Описуючи ситуацію у фармацевтичній галузі 2014 року, міністр охорони здоров’я Олександр Квіташвілі заявив: у країні закінчуються ліки. У відповідь учасники ринку резонно зауважили, що для зміни ситуації владі необхідно створити сприятливу атмосферу для приходу у фармацевтичний сектор України інвесторів – як внутрішніх, так і зовнішніх, пише “Топ-100. Найбільші медичні компанії України”.

Вже підбиваючи підсумки 2015-го, голова профільного міністерства відзвітував про реалізацію відомством 60-65% запланованих реформ. Зокрема, близько 60% бюджету на державні закупівлі ліків було передано міжнародним організаціям, була підготовлена ​​система реімбурсації, а також розроблено і ухвалено 22 нормативних акта з дерегуляції фармацевтичного ринку. Плани на поточний рік не менш амбітні: прийняти всю нормативну базу для врегулювання правил роботи на фармринку, зокрема, щодо виходу на нього нових гравців. Це, природно, має підстьобнути інтерес іноземних виробників до ринку України.

Національне домінування

А придивитися іноземним інвесторам є до чого: обсяг фармацевтичного сектора України в 2015 році склав $2,3 млрд. І, незважаючи на всі катаклізми, експерти запевняють: ринок є, причому непоганий. “З урахуванням чисельності населення та перспектив зростання навіть зараз український ринок цікавіший, ніж ринок будь-якої європейської країни. А до війни і політичної кризи ми показували “дабл діджит”, що у Європі – велика рідкість”, – оцінює стан ринку менеджер зі стратегічного розвитку холдингу “Юніфарма” Валентин Могилюк.

Однак моду на українському фармринку поки диктують вітчизняні виробники. За даними Асоціації виробників ліків України, вітчизняні фармпідприємства досягли обсягів виробництва в понад 1 млрд упаковок лікарських засобів на рік, в результаті частка українських препаратів на ринку в натуральному виразі сягнула 73%. “Українські препарати – найвигідніша позиція з точки зору ціни та прийнятності для споживача”, – зазначає Георгій Вікторов, голова комітету з охорони здоров’я Європейської бізнес-асоціації (EBA).

Річ у тім, що на пострадянському ринку домінують лікарські препарати, які швидше знімають симптоматику, тоді як у західних країнах прагнуть запобігати хворобам і роблять акцент на профілактичній медицині.

Крім того, після стрімкої девальвації гривні першорядною для споживача стала ціна, тому на ринку України домінують дешеві дженерики. “На жаль, великого майбутнього у оригінальних медпрепаратів в Україні у найближчі 5-10 років немає”, – нарікає Раджив Гупта, засновник і генеральний директор фармацевтичної компанії “Кусум Фарм”.

Зарубіжні фобії

Обсяг інвестицій у фармацевтичне виробництво в Україні за останні п’ять років склав не менше $200 млн. “Українське фармвиробництво привертає постійно зростаючим споживанням лікарських засобів, відносно дешевою робочою силою та її доброю кваліфікацією, – перераховує переваги сектора Георгій Вікторов. – Не варто забувати, що саме Україна свого часу була центром фармацевтичної промисловості СРСР”.

Водночас факторів, які лякають інвесторів в Україні, на жаль, набагато більше. Так, з 2013 року український фармацевтичний сектор перебуває в стані турбулентності. “Міністерство охорони здоров’я, Держлікслужбу, Державний експертний центр лихоманить, – пояснює Георгій Вікторов. – Вони ніяк не можуть вирішити, хто кому підпорядковується, хто за що відповідає, хто головніший…”

Є і корупція. “Є ряд стратегічних інвесторів, які хочуть вийти на український ринок, але вони бояться нашої корупції”, – озвучує основну фобію іноземців Ігор Хмілевський, керівник проекту “Фармконсалтінг”.



Регуляторна політика щодо реєстрації ЛЗ є комплексним і складним процесом. “Коли ми хочемо вивести новий продукт на ринок України, ми повинні його в першу чергу зареєструвати, що є серйозним, складним і досить тривалим процесом, – розповідає про українські реалії Олена Зубко, керівник підрозділу безрецептурних препаратів компанії Bayer в Україні. – Після отримання реєстраційного свідоцтва ми теоретично можемо ввозити продукт у країну. Потім настає процес митного оформлення, і на цьому етапі імпортер може зіткнутися з додатковими витратами через трактування митною службою коду імпортованого продукту. Наприклад, ви ввозите ЛЗ за вже чинним реєстраційним свідоцтвом, виданим Міністерством охорони здоров’я України, тоді як митна служба керується своїми нормативами і може віднести даний продукт зовсім в іншу категорію, тобто призначити інший код. Це може не тільки збільшити відсоток мита, а й загалом поставити під загрозу наявність важливих ЛЗ на ринку України. Таким чином, з огляду на вищеописані колізії імпортер змушений обстоювати свої права в судових інституціях”.

Відсутність повноцінної системи реімбурсації та страхової медицини є додатковим бар’єром для приходу в Україну іноземних інвесторів. “Система реімбурсації та страхова медицина передбачають наявність певних стандартів і протоколів лікування та, відповідно, чіткого і обґрунтованого переліку лікарських препаратів, які показані для лікування в кожному конкретному випадку, – зазначає Олена Зубко. – Це дало б ринку додаткову прозорість і збільшило його обсяг” .

Нині ж наша країна програє у привабливості сусідам. Ринок України на 80-90% складається з дешевих дженериків і препаратів вітчизняних виробників, і заради частки в 10-20% на непередбачуваному ринку запускати великий завод, який вироблятиме препарати лише для внутрішнього споживача, нелогічно. “Ринок України дуже малий. Компанії найчастіше будують завод, який постачатиме продукцію відразу в кілька країн. У наших сусідів ринок більший і перспективніший. Та сама Росія – величезний ринок, 130 млн населення, близько $10 млрд щорічний оборот, а продукція може реалізовуватися не тільки всередині країни, а й на території СНД як мінімум”, – нарікає Георгій Вікторов.

Потенційне розмаїття

На думку Валентина Могилюка, якщо усунути всі перелічені вище проблеми, то фармринок України може відносно швидко вирости разів у п’ять. “Причому в Україну можуть прийти великі компанії, які готові купувати великі заводи”, – додає Ігор Хмілевський.

“З технічної точки зору найчастіше простіше і дешевше побудувати нове підприємство з нуля, ніж купувати і переробляти існуюче”, – розповідає Валентин Могилюк. Однак навіть з урахуванням ідеальної дозвільної системи це досить великі ризики, тому найчастіше інвестор зацікавлений у придбанні функціонуючого бізнесу, який пережив стартові проблеми, має налагоджені зв’язки, команду кваліфікованих фахівців, продуктовий портфель і торгові марки з доброю репутацією.

На жаль, таких угод на українському ринку було не так багато. У 2008 році болгарська Sopharma AD придбала уманське ВАТ “Вітаміни”, яке останніми роками стабільно входить у топ-40 фармвиробників. Продукція заводу активно продається у нас і на всьому пострадянському просторі.

У 2009 році гучним виходом на український ринок відзначилася індійська “Кусум Фарм”, яка побудувала завод у Сумах. На сьогодні МОЗ вже зареєстрував в Україні більше 60 препаратів виробництва цієї компанії.

Після тривалої паузи в 2015-му швейцарська фармакологічна компанія “Асіно Фарма” придбала столичного виробника “Фарма Старт”. “Основний акцент ми робимо на введенні нових продуктів, які надамо Україні з уже наявного портфеля “Асіно”, – відзначав генеральний директор швейцарської “Асіно Фарма” Йостен Девідсен під час укладання угоди. У свою чергу, генеральний директор “Фарма Старт” Євген Заїка повідомив, що новинки будуть виводитися на український ринок протягом двох років. За його словами, київський завод буде плацдармом для виходу “Асіно Фарма” на ринки Середньої Азії та Білорусі.

Успішний вихід на ринок України швейцарської компанії може стати прикладом для інших іноземних інвесторів. На піку зростання ринку в 2005-2008 роках і в період його відродження 2010-2013-х найбільші транснаціональні компанії розглядали можливість виходу на український ринок, але так і не ризикнули. Тепер же, маючи домінуючу позицію, найбільші вітчизняні виробники різко підвищили свою вартість. “Якби хтось прийшов і націлився на покупку великого заводу зараз, то мультиплікатор був би не 3, як заведено в усьому світі, а всі 10”, – припускає Георгій Вікторов. Більшість представників міжнародних фармкомпаній в Україні з топ-10 схильні з ним погодитися.

Водночас українські підприємства цікавлять не тільки фармацевтичних гігантів. “Є група невеликих міжнародних компаній, які постійно цікавляться українськими виробниками. Іноді це новачки, а є ті, хто робив по кілька “підходів до снаряда”, – розповідає Євген Заїка. І, на його думку, їх вихід на ринок України можливий в будь-який момент, тому що з погляду вартості бізнесу вона зараз на найнижчому рівні. “Я не думаю, що ринок впаде ще нижче”, – запевняє він.

Нібито Мade in Ukraine

Ще один варіант можливих інвестицій в Україну – локалізація виробництва. “За європейськими правилами, локалізувавши два виробничих етапи в країні, ти можеш вважатися made in Ukraine, – пояснює Євген Заїка. – Тобто зараз досить ввести в країну препарат, розфасувати його в блістери, спакувати в картонну коробку і провести вихідний контроль якості. І все – ти вже “зроблений в Україні”.

Однак в Україні це не дає жодних преференцій. Водночас у Казахстані, Узбекистані та Росії така локалізація дає 10% преференції на держзакупівлях. Тому якщо для невеликих і середніх компаній така локалізація є можливістю заощадити на пакуванні (замість двох і більше євро за коробку в країнах Європи в Україні вони заплатять 4 грн за коробку і 1 грн за ручне пакування на складі), то для великих компаній – це економія в рамках статистичної похибки.

Ще один варіант – локалізація всіх етапів виробничого процесу, наприклад, контрактне виробництво на вітчизняних заводах. “Але далеко не завжди, на превеликий жаль, виробляти в Україні буде дешевше, тому що обсяги набагато менше”, – нарікає Євген Заїка.

В Україні на таку локалізацію з великих гравців пішло лише кілька компаній. “Одним з напрямків розвитку компанії є локалізація виробництва препаратів, щоб забезпечити українцям широкий доступ до якісних медпрепаратів за більш доступною ціною, – пояснює Гійом Граньє, директор компанії “Санофі” в Україні. – Нині ми вже локалізували виробництво чотирьох препаратів”. Як відзначили в компанії, вони завжди розглядають нові можливості для локалізації виробництва. Також локалізувала свої продукти в нашій країні і японська компанія “Такеда”.

Фармацевти не розкривають суму вкладень в таке виробництво, проте учасники ринку оцінюють можливі інвестиції в одну лінію, залежно від глибини процесу локалізації, в суму від 20 тис. до півмільйона євро.

Але з високою часткою ймовірності можна говорити про вихід найближчим часом на український ринок лише індійських виробників. “Україна для них важлива і цікава. Багато індійських фармкомпаній хотіло б збільшити свою присутність на українському ринку”, – говорить надзвичайний і повноважний посол Індії в Україні Манодж Кумар Бхарті. І якщо для внутрішньоукраїнського ринку вони поки можуть імпортувати свою продукцію, то для сусідніх країн їм було б вигідніше вважатися Мade in Ukraine.

Свого часу державні органи серйозно розглядали можливість зробити обов’язковою умовою для іноземних компаній запуск виробництва в Україні з метою їх участі в державних закупівлях. Але іноземні компанії дивляться на такі ініціативи скептично. “Якщо ми говоримо не тільки про локалізацію кінцевих етапів виробництва, як, наприклад, вторинна упаковка, то в результаті такої політики багато закордонних компаній можуть втратити інтерес і приймуть рішення піти з українського ринку, – пояснює Олена Зубко. – Тому що при локалізації виробництва того чи іншого препарату обсягу ринку може виявитися недостатнім для повного завантаження виробничої лінії”.

Це невиправданий ризик для іноземних інвесторів, а вони до цього не готові. Незалежно від стратегії та профілю іноземні фармацевтичні компанії хочуть бути присутніми на нашому ринку, при цьому їм потрібні прозорість, зрозумілість, привабливість і прогнозованість.

Єгор Болтрік, Алла Кіяшко

http://news.finance.ua/ua/news/-/379161/investytsijna-pauza-chomu-inozemtsi-ne-pospishayut-vkladaty-groshi-v-ukrayinsku-farmatsevtyku

Немає коментарів: